Wielkich rzeźbiarzy takich jak Michał Anioł, Donatello czy Leonardo da Vinci zna prawie każdy. Uczymy się o nich w szkołach czy spotykamy w popkulturze. A kto z nas jest w stanie przywołać chociaż jedno nazwisko jakiejkolwiek rzeźbiarki? To może okazać się trudniejsze. Kobiety również były obecne w rzeźbie, choć często ignorowane. Dlatego teraz mało kto pamięta o artystkach, które funkcjonowały w poprzednich epokach. By przypomnieć ich dokonania, prezentujemy krótkie życiorysy uzdolnionych polskich rzeźbiarek. 

Великі скульптори, такі як Мікеланджело, Донателло або Леонардо да Вінчі, є відомими майстрами, яких знає майже кожен. Ми дізнаємося про них у школі та зустрічаємо їх у поп-культурі. Але чи можемо ми навести хоча б одне ім'я скульпторки? Це може виявитися складнішим завданням. Жінки також були присутні у світі скульптури, але часто залишалися непоміченими. Тому сьогодні мало хто пам'ятає про талановитих мисткинь минулих епох. Щоб нагадати про їх досягнення, пропонуємо короткі життєписи видатних польських скульпторок.

Katarzyna Kobro/Катажина Кобро

Ta polska rzeźbiarka pochodzenia niemiecko-rosyjskiego, urodziła się w 1898 roku w Moskwie. Była żoną awangardowego artysty Władysława Strzemińskiego, z którym mieli córkę Nikę Strzemińką – psychiatrę i pisarkę, propagatorkę sztuki swoich rodziców. Kobro współtworzyła grupy „Blok”, „Praesens” i „a.r.” czyli „awangardę rzeczywistą” lub „artystów rewolucji”. Odmieniła spojrzenie na rzeźbę, odeszła od przekonania, żeby postrzegać rzeźbę jak bryłę. Odrzuciła indywidualizm, subiektywizm i ekspresjonizm sztuki, skłaniając się ku obiektywizmowi formy, czyli budowanie abstrakcyjnego dzieła, które opiera się na obiektywnych prawach odkrywanych na drodze eksperymentu i analizy. Jej rzeźbiarska technika opiera się na prostych i falistych płaszczyznach głównie z metalu i drewna oraz niezachowanych już kompozycji z blachy i szkła. Jej podejście do rzeźby wpłynęło na innych awangardowych artystów.

Ця польська скульпторка німецько-російського походження народилася в 1898 році в Москві. Вона була дружиною авангардного художника Владислава Штремінського, з яким вони мали дочку Ніку Штремінську – психіатра і письменницю, пропагандистку мистецтва своїх батьків. Кобро була співзасновницею груп "Blok", "Praesens" і "a.r.", що означає "реальний авангард" або "художників революції". Художниця переосмислила сприйняття скульптури, відмовившись розглядати її як просте геометричне тіло.  Вона відкинула індивідуалізм, суб'єктивізм і експресіонізм у мистецтві на користь об'єктивізму форми, а саме побудови абстрактного твору, що ґрунтується на об'єктивних законах, відкритих через експеримент і аналіз. Її скульптурна техніка базувалась на простих і хвильоподібних площинах, переважно з металу та дерева, а також на композиціях з металу і скла, які, на жаль, не збереглися. Підхід Катажини до скульптури мав великий вплив на інших авангардних художників.

Na ograniczenie jej twórczości miały wpływ liczne wydarzenia takie jak wojenna tułaczka, rozstanie z mężem, podpisanie tzw. listy rosyjskiej i zmaganie się ze śmiertelną chorobą. Pozostając w cieniu męża nigdy tak naprawdę nie wybiła się na szczyt łódzkiej awangardy. Dopiero rekonstrukcje jej prac przeprowadzone w 1966 dały możliwość wglądu w jej dorobek szerszej publiczności. Zmarła na raka i została pochowana w 1951 w Łodzi na cmentarzu Doły. Większość jej prac znajduje się w Muzeum w Łodzi, a od roku 2001, nagroda jej imienia przyznawana jest dorocznie polskim artystom.
Prace rzeźbiarki objęte są prawami autorskimi, ale możesz zobaczyć je klikając tutaj.

На творчість цієї скульпторки сильний вплив справили численні події, такі як війна та біженство, розрив з чоловіком, підписання так званого "російського списку" та боротьба з смертельною хворобою. Залишаючись у тіні свого чоловіка, вона ніколи не змогла насправді просунутися на передній план лодзинської авангарди. Тільки реконструкції її робіт, здійснені в 1966 році, дали можливість широкому загалу ознайомитися з її творчістю. Вона померла від раку і була похована в 1951 році в Лодзі на цвинтарі Доли. Більшість її робіт знаходиться у Лодзькому музеї, а з 2001 року щороку польським художникам присуджується премія її імені. Роботи скульпторки захищені авторськими правами, але ви можете переглянути їх, натиснувши тут.

Magdalena Abakanowicz/Маґдалена Абаканович

Magdalena Abakanowicz w pracowni (2010) fot: J. Pijarowski/

Маґдалена Абаканович у студії (2010) фото: Я. Піяровський

Przyszła na świat w rodzinie tatarskiej w 1930 roku, była polską rzeźbiarką i twórczynią tkaniny artystycznej. Uczęszczając do Liceum Plastycznego w Gdyni związała się z Trójmiastem, w latach swojej młodości była lekkoatletką. W 1954 ukończyła Akademię Sztuk Pięknych w Warszawie, a następnie Akademię Sztuk Pięknych w Gdańsku. Początkowo zajmowała się malarstwem, później zajęła się rzeźbą w taki sposób, że łamał on ramy tej dyscypliny. Można określić, iż jest to styk rzeźby z tkaniną artystyczną. Jej pierwszym dokonaniem były powstałe na początku lat 60. miękkie formy rzeźbiarskie, które otrzymały swoją nazwę od nazwiska Abakanowicz – abakany, które łączyła z innymi materiałami takimi jak kamień, drewno czy brąz. Abakany zaczęły budzić podziw i stały się jej przepustką na światowe salony, a także stały się początkiem zrewolucjonizowanego spojrzenia na tkaninę artystyczną. Nie spełniały one bowiem dotychczasowej funkcji płaszczyznowości. W 1962 roku w Lozannie na Międzynarodowym Biennale Tkaniny, Abakanowicz zaprezentowała swoją pracę „Kompozycja białych form”, która składała się wyłącznie z wełny, nici, lnu i sizalu.

Вона народилася у татарській родині у 1930 році і була польською скульпторкою та творчою діячкою в галузі текстильного мистецтва. Навчаючись у Пластичному Ліцеї в Гдині, зв'язалася з Тріймістям. У свої ранні роки займалася легкоатлетикою. У 1954 році закінчила Варшавську Академію Мистецтв, а потім – Гданську Академію Мистецтв. Спочатку Маґдалена займалася живописом, а потім перейшла до скульптури, розриваючи межі цієї дисципліни. Цю її творчість можна описати як поєднання скульптури з художньою тканиною, текстильним мистецтвом. Її першим досягненням були м'які скульптурні форми, створені на початку 60-х років. Вони отримали назву "абакани" від прізвища Абаканович і були зроблені з використанням таких матеріалів, як камінь, дерево або бронза. Абакани викликали захват і стали її квитком до світових салонів, а також початком революційного погляду на текстильне мистецтво, оскільки вони відрізнялися від стереотипних плоских форм. У 1962 році на Міжнародному Бієнале Тканини в Лозанні Абаканович представила свою роботу "Композиція білих форм", що складалася виключно з вовни, ниток, льону та сизалю.

Podczas Biennale w São Paulo, tkanina została nagrodzona złotym medalem i nazwana “abakanem”, od tamtej pory prace rzeźbiarki wykonywane w tej technice miały już być tak oficjalnie określane. Artystka w 1965 roku wzięła udział w I Biennale Form Przestrzennych w Elblągu i zrealizowała 7 metrową formę przestrzenną przy współpracy z Podwalnym i Sznajderem. Aktualnie rzeźba znajduje się w Elblągu. Artystka od 1979 roku była profesorem w Państwowej Wyższej Szkole Sztuk Plastycznych w Poznaniu oraz członkinią Rady Programowej Fundacji Centrum Twórczości Narodowej. Abakanowicz w swojej sztuce skupiała się przede wszystkim na człowieku i jego kondycji we współczesnym świecie – anonimowości w tłumie i zagubieniu. Świadczą o tym serie rzeźb wykonanych w latach 80. i 90., do których wykonania artystka użyła metalu, drewna i kamienia. Mieszkała i tworzyła w Warszawie, zmarła w stolicy w 2017 roku i została pochowana na Cmentarzu Wojskowym na Powązkach.
Prace artystki objęte są prawami autorskimi, ale możesz zobaczyć je klikając tutaj.

Під час Бієнале у Сан-Паулу, її скульптуру с полотна було відзначено золотою медаллю і названо "абаканом", що відтоді стало офіційним терміном для робіт скульпторки, виконаних в цій техніці. У 1965 році вона взяла участь у Першому Бієнале Просторових Форм у Ельблонзі, для якої створила 7-метровий арт-об’єкт у співпраці з Подвальним і Шнайдером. Наразі ця скульптура знаходиться у Ельблонзі. З 1979 року Маґдалена Абаканович була професором у Познанській Державній Вищій Школі Мистецтв, а також членом Планової Ради Національного Центру Творчості. У своєму мистецтві вона зосереджувалася переважно на людині та її становищі у сучасному світі – анонімності в толпі та загубленості. Зацікавленість цими темами можна прослідити в серії скульптур, виконаних у 80-х і 90-х роках, для створення яких художниця використовувала метал, дерево і камінь. Скульпторка мешкала і творила у Варшаві, де померла у 2017 році і була похована на Військовому цвинтарі на Повонзках. Її роботи захищені авторськими правами, але ви можете переглянути їх, натиснувши тут.

Maria Pinińska-Bereś/Марія Пініньська-Береш
To polska rzeźbiarka i performerka, autorka instalacji i environment, przyszła na świat w 1931 roku w Poznaniu. Jej mężem był rzeźbiarz, autor akcji i performer - Jerzy Bereś, z którym mają córkę malarkę Bettinę Bereś. Studiowała pod opieką Xaverego Dunikowskiego na Akademii Sztuk Pięknych w Krakowie. Początkowo w swojej sztuce zajmowała się rzeźbą figuratywną. Od lat 60 zaczęła używać lekkich materiałów takich jak papier mâché, a następnie tkanin wypchanych lekkimi materiałami. W tych latach brała udział w happeningach Tadeusza Kantora. W swoich pracach nawiązywała głównie do społecznych ról kobiety i towarzyszących im stereotypów. Jej prace przepełnione były fioletami i różami. Często uznaje się ją za prekursorkę sztuki feministycznej w Polsce. Wraz ze swoim mężem byli inicjatorami cyklicznych wystaw-konkursów Rzeźba Roku. Od 1979 była członkinią Grupy Krakowskiej. Była związana ze środowiskiem krakowskim, gdzie mieszkała i tworzyła. Zmarła w 1999 roku i została pochowana na cmentarzu Batowickim w Krakowie.

Ця польська скульпторка та перформерка народилася в 1931 році в Познані. Вона була дружиною скульптора, автора акцій та перформера Єжи Береша, а також матір'ю художниці Беттіни Береш. Освіту здобула під керівництвом Ксаверія Дуніковського в Краківській Академії Мистецтв. Спочатку Марія займалася фігуративною скульптурою, а з 60-х років почала використовувати легкі матеріали, такі як пап'є-маше та тканини. У цей період активно брала участь у хепенінгах Тадеуша Кантора. В своїх творах вона зосереджувалася на соціальних ролях жінки та супроводжуючих їх стереотипах. Творчість скульпторки відзначалася використанням фіолетових та рожевих кольорів. Її часто вважають піонеркою феміністичного мистецтва в Польщі. Разом з чоловіком вони були ініціаторами циклічних виставок-конкурсів "Скульптура року". З 1979 року мисткиня стала членом Краківської Групи. Протягом багатьох років вона проживала та творила у Кракові і мала глибокі зв'язки з художньою спільнотою цього міста. У 1999 році Марія померла і була похована на Батовіцькому цвинтарі в Кракові.

Źródła:
https://histmag.org/11-artystek-od-renesansu-do-xx-wieku-12011
https://pl.wikipedia.org/wiki/Magdalena_Abakanowicz
https://pl.wikipedia.org/wiki/Katarzyna_Kobro
https://culture.pl/pl/tworca/magdalena-abakanowicz
https://culture.pl/pl/artykul/awangardzistki-rewolucjonistki-feministki-polskie-rzezbiarki-xx-i-xxi-wieku
https://pl.wikipedia.org/wiki/Magdalena_Abakanowicz#/media/Plik:Abakanowicz_IMG_4565.jpg
https://pl.wikipedia.org/wiki/Katarzyna_Kobro#/media/Plik:Katarzyna_Kobro.jpg